Гренландські жінки нарешті отримають компенсацію за кампанію з контрацепції, яку данська влада проводила протягом десятиліть. У четвер данські законодавці зробили важливий крок до виплати компенсацій, схваливши законопроєкт, який передбачає для жінок, що відповідають встановленим критеріям, одноразову виплату в розмірі 300 000 данських крон, або близько 47 000 доларів США.
Практика розпочалася у 1960-х роках і тривала протягом наступних десятиліть. Гренландським жінкам та дівчатам встановлювали внутрішньоматкові спіралі (ВМС), часто без їхнього відома. Деяким із них було лише 12 років, і багато хто навіть не знав, що саме з ними роблять. Роками вони мовчки жили з дискомфортом, проблемами зі здоров’ям та почуттям сорому.
«Це щось позитивне посеред дуже сумного контексту», — заявила Наая Натаніельсен, одна з двох представниць Гренландії в данському парламенті.
Десятиліття кампанії з контрацепції
Рішення про компенсації ухвалене в той час, коли Данія докладає значних зусиль, щоб зберегти тісні зв’язки з Гренландією. Гігантський арктичний острів, утричі більший за Техас, є напівавтономною територією Данії та перебуває у центрі уваги президента Дональда Трампа, який погрожував анексувати його. Данія задіяла практично всі доступні засоби, зокрема посилює свою присутність і можливості в Гренландії, щоб протистояти претензіям Трампа. Частиною цієї стратегії є зміцнення зв’язків із гренландцями.
Хоча багато гренландців висловлювали бажання зберігати зв’язок із Данією, відносини між сторонами досі залишаються складними, особливо через кампанію з контрацепції. Відома як «Справа спіралей» через форму використаних внутрішньоматкових пристроїв, ця кампанія стала тривожним символом того, що гренландці вважають багаторічним жорстоким поводженням з боку данської влади.
У рамках багаторічних зусиль данського уряду зі стримування зростання населення Гренландії данські лікарі запрошували гренландських жінок та дівчат на медичні огляди. Згодом їм, часто таємно, встановлювали ВМС як метод контрацепції. У багатьох випадках жінки та дівчата дізнавалися про наявність спіралі лише через роки, коли у них виникали проблеми зі здоров’ям. Деякі з них залишилися безплідними на все життя.
Кампанія тривала до 1990-х років, і експерти вважають, що населення Гренландії, яке нині становить близько 57 000 осіб, було б значно більшим, якби її не проводили.
Після десятиліть мовчання кілька років тому деякі жінки наважилися розповісти про те, що сталося. Це призвело до потоку свідчень, які розкрили масштаб цієї практики: згідно зі звітом, опублікованим минулого року, постраждали понад 4000 гренландських жінок. Прем’єр-міністр Данії Метте Фредеріксен принесла офіційні вибачення, заявивши: «Від імені Данії я прошу вибачення».
Процес подачі заяв та особисті свідчення
Очікується, що незабаром буде опубліковано ще один звіт, замовлений урядом, щодо правових аспектів цієї кампанії та того, чи можна її кваліфікувати як геноцид. Жінки, які претендуватимуть на компенсацію, повинні будуть подати заяву з детальним описом того, що з ними сталося, повідомила данська влада.
«Ми знаємо, що жінці може бути складно описувати те, що сталося, але нам потрібно почути, що вона пам’ятає, щоб ми могли ухвалити рішення у її справі», — заявила Тріне Бернер Мадсен, чиновниця, залучена до процесу.
Медичні документи не є обов’язковими, хоча заявниці можуть надати їх для підтвердження своїх слів. Аана Уулат Бах, вчителька на пенсії, яка живе в Нууку, столиці Гренландії, сказала, що рішення про виплату компенсацій принесло їй «величезне полегшення».
«Шрами, які ми носимо всередині, залишаться», — сказала вона в телефонному інтерв’ю в четвер. «Але тепер у нас є можливість рухатися вперед».
Бах, якій 64 роки, розповіла, що їй встановили ВМС, коли їй було близько 13 років. Згодом вона зіткнулася з проблемами з фертильністю, зокрема із заблокованими матковими трубами, а також пережила дві позаматкові вагітності, які можуть становити загрозу для життя. Незважаючи на це, у неї є син, якого вона називає «дивом».
«Моя боротьба у цій справі добігає кінця», — сказала вона. «Нам більше не потрібно гадати, чи будемо ми коли-небудь визнані».
