Меморандум про взаєморозуміння (МоВ) від 17 червня між США та Іраном завершив дію в понеділок на тлі переговорів, які зайшли в глухий кут. Хоча повномасштабні бойові дії тимчасово призупинені, конфлікт, що розпочався 28 лютого, далекий від вирішення.
МоВ, укладений за посередництва Пакистану, мав започаткувати 60-денний період мирних переговорів між сторонами та передбачав відновлення судноплавства через Ормузьку протоку, яка стала однією з головних точок напруженості у конфлікті. Однак розпливчасті формулювання багатьох положень спричинили серйозні розбіжності, зокрема щодо того, хто має остаточні повноваження контролювати судноплавство через протоку.
У результаті Іран завдав ударів по кількох суднах, які не дотримувалися затвердженого ним маршруту, а США у відповідь відновили удари по Ірану. Це призвело до нових атак Ірану на американські військові об’єкти в країнах Перської затоки та Йорданії, а також на енергетичну й іншу інфраструктуру. Крім того, хоча МоВ передбачав припинення вогню на всіх фронтах, включно з Ліваном і сектором Гази, Ізраїль продовжував завдавати ударів по обох територіях і досі контролює близько п’ятої частини території Лівану, заявляючи, що завдає ударів по опорних пунктах підтримуваного Іраном угруповання «Хезболла».
Ключові положення та причини провалу МоВ
14-пунктний МоВ був підписаний 17 червня президентом Ірану Масудом Пезешкіаном та президентом США Дональдом Трампом. Угоду про припинення вогню було досягнуто після переговорів на високому рівні, організованих і проведених за посередництва Пакистану. Вона започаткувала 60-денний період переговорів, спрямованих на досягнення ширшої мирної угоди.
Згідно з МоВ, обидві сторони погодилися на «негайне та постійне припинення військових операцій на всіх фронтах, включно з Ліваном». США зобов’язалися припинити морську блокаду протягом 30 днів, вивести свої війська з району поблизу Ірану після досягнення «фінальної угоди» та розпочати роботу над пакетом реконструкції й розвитку Ірану вартістю щонайменше 300 мільярдів доларів. США також погодилися скасувати санкції проти Ірану, видати дозволи на експорт іранської нафти та надати Тегерану доступ до заморожених коштів за кордоном.
Зі свого боку, Іран зобов’язався розмінувати Ормузьку протоку та дозволити суднам проходити «безкоштовно» протягом 60 днів. Тегеран також підтвердив, що не прагнутиме створення ядерної зброї та вестиме переговори щодо таких питань, як збагачення урану. Подальші деталі мали бути визначені у «фінальній угоді», яку передбачалося підтримати Організацією Об’єднаних Націй.
Колишній виконувач обов’язків директора Управління у справах Ірану в Державному департаменті США Джої Гуд заявив, що МоВ «був приречений на провал», оскільки «був дуже погано написаний і давав Ірану можливість трактувати його як визнання суверенітету над Ормузькою протокою та майбутнім Ліваном». За словами Гуда, «якби з боку США були залучені професійні дипломати, його ніколи б не написали так, як він був написаний. Це не дозволило б Ірану отримати таку лазівку».
Особливо гострі розбіжності виникли навколо трьох положень. Стаття 5 МоВ передбачала «безпечний прохід комерційних суден» через Ормузьку протоку. У ній зазначалося, що Іран забезпечить безпечний прохід суден «безкоштовно протягом 60 днів», а також проведе переговори з Оманом щодо майбутнього управління протокою. Однак одразу виникла суперечка щодо маршрутів суден: Оман, через територіальні води якого також проходить протока, запропонував підтримуваний США маршрут поблизу свого узбережжя. Іран раніше вимагав, щоб судна проходили ближче до його узбережжя, вважаючи оманську частину протоки «обмеженою». Наприкінці червня кілька суден, які рухалися за оманським маршрутом, зазнали атак через розбіжності між сторонами щодо повноважень із затвердження маршрутів. Після цього США відновили удари по Ірану, які тривали майже два тижні.
Стаття 1 МоВ також створила труднощі. Вона передбачала «негайне та постійне припинення військових операцій на всіх фронтах, включно з Ліваном». Однією з головних проблем стало те, що в ній не згадувався Ізраїль, який, за даними джерела, контролює частину території Лівану та завдає майже щоденних ударів по півдню країни з початку березня. За даними джерела, внаслідок цих атак загинули щонайменше 3000 людей, а понад один мільйон жителів були змушені залишити свої домівки. Іран стверджував, що ізраїльські дії проти Лівану мають припинитися відповідно до МоВ, однак Ізраїль із цим не погодився.
Стаття 6 МоВ містила розпливчасте положення про покриття витрат на відбудову Ірану після війни, але не визначала конкретного механізму. У документі зазначалося, що США спільно з регіональними партнерами розроблять план вартістю щонайменше 300 мільярдів доларів для відновлення та економічного розвитку Ірану. Водночас не уточнювалося, хто саме має надати ці кошти та чи існуватимуть обмеження щодо їх використання. Крім того, МоВ згадував скасування санкцій проти Ірану, але не уточнював, чи йдеться лише про американські санкції, чи також про обмеження, запроваджені під егідою ООН.
Джерело: Al Jazeera
