Цьогорічні Шнобелівські премії, якими відзначають гумористичні, але водночас пізнавальні дослідження, вперше за свою історію вручили не у США.
Вперше за 35-річну історію церемонії її провели за межами Сполучених Штатів — у Цюриху, Швейцарія. За словами організаторів, таке рішення пов’язане з дедалі більшою ворожістю у США до науки та іноземців.
«До минулого року майже кожен лауреат знаходив спосіб приїхати на церемонію з будь-якої точки світу», — розповів Марк Абрагамс, який заснував Шнобелівську премію у 1991 році. За його словами, минулого року з 10 переможців на церемонії були присутні лише шість.
Четверо лауреатів не захотіли їхати до США через побоювання щодо безпеки, пов’язані з непередбачуваними імміграційними та візовими процедурами. За словами Абрагамса, вони бачили повідомлення про випадки, коли людей могли відправити назад одразу після прибуття, детально розпитувати про їхнє особисте життя, затримувати та ув’язнювати або відправляти до іншої країни.
Абрагамс частково розглядає зміну місця проведення церемонії як можливість. «Коли ви робите щось протягом 35 років, який шанс, що ви зможете почати все спочатку?» — сказав він.
Водночас він та інші організатори визнають, що проведення церемонії за кордоном стало гірко-солодким рішенням. «Це сумне рішення — переїхати з місця, де все почалося, але воно також відкриває для нас нові горизонти та нову аудиторію», — сказав Кіс Мойлікер, колишній директор Природничого музею Роттердама та колишній лауреат Шнобелівської премії. За його словами, це позитивна подія для шанувальників премії в Європі.
«На жаль, рішення провести церемонію за межами США є цілком раціональним», — зазначив Голден Торп, головний редактор групи наукових журналів Science, який не має стосунку до організації Шнобелівської премії.
Торп зазначив, що цей крок відображає ширшу тенденцію: міжнародні вчені тепер менш охоче приїжджають до США для навчання, роботи та отримання наукових нагород. За його словами, принцип, завдяки якому США досягли наукових успіхів, — відкритість до найкращих наукових талантів з усього світу — більше не працює так, як раніше.
Пісуар без бризок та дослідження поцілунків
Попри рішення провести церемонію за кордоном, Абрагамс залишається зосередженим на незмінній меті премії — «зацікавити людей тим, чим вони інакше ніколи б не дозволили собі зацікавитися».
Це стосується, зокрема, механіки рідин. Цьогорічну Шнобелівську премію з фізики отримала дослідницька група, яка розробила теорію, а потім створила прототип пісуара без бризок.
«Я не знаю, чи були ви коли-небудь у пісуарі в сандалях — іноді ви відчуваєте ці краплі», — розповів Тадд Трускотт, фахівець із гідродинаміки з Університету науки і технологій короля Абдалли у Саудівській Аравії та член команди-переможця. За його словами, ці краплі можуть бути як вашими, так і бризками від сусіда, тому завданням дослідників було повністю їх позбутися.
Трускотт допоміг визначити оптимальний кут падіння струменя для мінімізації бризок — менш ніж 30 градусів. Його колеги пішли далі та перепроєктували пісуар так, щоб він забезпечував цей мінімальний кут незалежно від напрямку, з якого потрапляє струмінь.
Коли Трускотт дізнався про нагороду, він був надзвичайно схвильований. «Я мало не знепритомнів, настільки був схвильований», — сказав він, сміючись. «Вони навіть не запитали мене, чи сиджу я. Думаю, це було б добре!»
Усі лауреати отримали статуетку — цього року це була брила блакитного сиру, увінчана ногою, з якої виростають поганки, на честь загальної теми цьогорічної премії — «грибів». Крім того, переможцям вручили по 10 трильйонів зимбабвійських доларів. Однак ця валюта обвалилася багато років тому і фактично нічого не варта.
Поцілунки мавп та соціальний клас
Цьогорічну Шнобелівську премію з економіки отримала група дослідників, яка встановила, що люди з вищих соціальних класів частіше брали цукерки із запасів, призначених для дітей.
Медичну премію отримав покійний дослідник, який вивчав аеродинаміку під час сякання.
Шнобелівську премію з біомеханіки присудили команді, яка розробила більш точне визначення поцілунку: «неагоністична взаємодія, що включає спрямований внутрішньовидовий орально-оральний контакт із певним рухом губ або ротових частин без передачі їжі».
Це визначення дозволило дослідникам вивчити тривалу історію поцілунків у людей та інших видів. «Щоб зрозуміти, як розвинулася певна риса, не можна розглядати лише один вид. Потрібно досліджувати різні види», — сказала Матильда Бріндл, еволюційна біологиня з Оксфордського університету та членкиня команди-переможця.
Вона та її колеги встановили, що поцілунки зустрічаються у більшості сучасних великих мавп і, ймовірно, були характерні також для неандертальців. Дослідники припускають, що ранні люди та неандертальці могли навіть цілувати одне одного.
«Це справді захоплююче, тому що це надає романтичного відтінку стосункам між людьми та неандертальцями», — сказала Бріндл.
За її словами, наступного разу, коли ви когось поцілуєте, можна подумати про це як про «традицію, якій 21,5 мільйона років». Це не просто сучасна людська поведінка, а риса, що має глибоке еволюційне походження. Дослідники вважають, що вона, ймовірно, виконує певну еволюційну функцію — наприклад, допомагає у виборі партнера або сприяє обміну корисними оральними мікробами.
Попри зміну місця проведення, лауреатів Шнобелівської премії вшанували за традицією: їх обсипали паперовими літачками — церемонія, сповнена гумору та прихильності, цього разу лише на іншому континенті.
Джерело: NPR
